Мене звати Зоряна, я – дружина алкоголіка.
Ми з чоловіком познайомилися вісім років тому, і те, що ця зустріч була волею Бога, я тепер не маю жодних сумнівів. З цих восьми років чоловік відвідує зустрічі Анонімних Алкоголіків вже 5,5 років (останні його рік і 5 місяців – тверезі). Я в Ал-Аноні майже два роки.
Спочатку я взагалі не побачила проблеми: він вживав алкоголь час від часу, тобто, як усі.
Коли в нього були вже запої по кілька днів, лише тоді я почала задумуватися, що це може бути серйозно.
У мене в сім’ї не було алкоголіків, але усе моє свідоме життя мій батько, вже покійний, був хворий на шизофренію у важкій формі. Він захворів, коли мені було півроку. Мама опікувалася сім’єю і піклувалася про тата. Цю мамину поведінку я теж взяла за взірець для себе, тобто, так само, намагалася допомогати своєму майбутньому чоловікові долати його проблеми.
Я підлаштовувалася у поведінці до його стану, використовувала різні засоби щодо його тверезіння: знайшла одну молитву від пиятики, якою я молюся досі день-удень уже сьомий рік поспіль. Пережили ми й досвід його кодування.
Але пияцтво продовжувалося попри мої зусилля.
Одного дня, коли знову трапився запій, я вже сказала, що з мене – досить, роби що хочеш, мені такого життя не треба. І раптом тут сталося диво – чоловік почав щось робити сам: знайшов в інтернеті групу Анонімних Алкоголіків і пішов туди.
Хоча він і відвідував збори АА, знову час від часу заходив у запої.
Перерви між ними ставали все тривалішими, але зриви все одно були. І що нас тримало у надії – він знову продовжував ходити у свою групу.
Я вже ніде не поділася, навіть завагітніла вперше у 39 років і ми одружилися.
Що його потяг до алкоголю може бути хворобою, я добре зрозуміла лише після чергового зриву, коли дитині вже було півроку.
Саме тоді ж я дізналася й за Ал-Анон. Але я, звичайно, одразу ж нікуди не пішла, свято переконана в тому, що зі мною все гаразд, я ж не вживаю – проблема в чоловікові.
Тому я радо відмічала усі його успіхи в АА. Після одного зі зривів чоловік знайшов собі спонсора і почав працювати по Кроках.
І ось тут, я, замість того, щоб радіти, впадаю в стан, що все мені не так: в декреті нудно, дитина занадто активна – теж зле, бо більше уваги забирає, мій контроль замучив й мене, й чоловіка, мій егоїзм, якого на той час я, звичайно, не бачила, зашкалює…
І тут я не витримую вже сама і йду на групу Ал-Анон, розуміючи, що мушу щось робити із собою, аби вийти з постійної тривоги, що чоловік ось-ось скоро зірветься.
Так воно врешті-решт й сталося, він навіть довший час не повертався до АА після останнього запою, але я вже ходила на збори Ал-Анон, мала спонсора, сама працювала по Кроках і багато чого зрозуміла щодо своєї участі у нашому житті.
Тепер я розумію, що Бог провадить мого чоловіка, так само, як опікується мною та іншими моїми рідними.
Звичка контролювати і почуття страху щодо можливих запоїв ще «сидять» в мені, але тепер я можу використовувати інструменти нашої Програми: подзвонити до спонсора, послухати спікерську, вчасно згадати гасла Ал-Анон, звернутися до Бога у молитві про душевний спокій, працювати над Кроками (я зараз на П’ятому), підмінити ведучу на зборах чи навіть принести чай в термосі на групу. Завдяки Ал-Анон я знайшла відвагу змінити роботу, де я пропрацювала більше 20-ти років і зараз, маючи іншу, я ні про що не шкодую.
Багато над чим ще треба працювати і не завжди все виходить, але коли на душі спокій і тверде переконання, що Бог зі мною, тоді все складається добре.
Зоряна, членкиня Ал-Анону, м.Львів