Я – мама алкоголіка, у стані вживання він агресивний.
Прийшла в програму, щоб зробити щось із алкоголізмом сина.
З його батьком розлучилася, коли сину було 6 років – вигнала його за зраду і за те, що «все одно вдома його ніколи не було».
Через три роки вдруге вийшла заміж, бо не могла впоратися з вихованням сина (і як молода здорова жінка, щоб не ганьбити сім’ю, бігаючи по чоловіках).
Гідна людина, старший на 10 років, підприємець. Прожили 10 років, збанкрутував і почав піднімати на мене руку, а син, ненавидячи вітчима, ставав на мій захист. Вигнала і другого.
Йшла від обох із вдячністю в серці «за ці подаровані мені роки» – так і казала…
Через два роки зустріла Чоловіка Моєї Мрії – військового, розумного, благородного, випивав, звісно, але в межах норми. А головне – із двома молодшими дітьми (на той момент їм було 4 і 6 років). І ось минуло якихось 5 років – теж пішов у запої та агресію (не про ту, яка в стані білої гарячки, коли в людині сидить «чужий» і їй байдуже, хто перед нею: мама, бабуся…), а про побутову, коли грюкає по меблях, по дверях і кричить: «Забирайся геть, інакше вб’ю».
Знову помилилася…
Вже будучи в Ал-Аноні, побачила своє друге дно, коли з’ясувалося, що, окрім запоїв, з’явилася ще й інша жінка…
Молилася тієї ночі лише про одне – щоб мене не вдарив інсульт. Вижила, і Бог відкрив мені істину – після тієї ночі я побачила себе.
Як ходила, вічно невдоволена, так і ходжу: то плани зірвалися, то запах не той, то взагалі не допомагає з дітьми, то потрібна квартира, і мене змушують заробляти на неї, світла білого не бачу тощо. Окрім невдоволення, ще й як у стані дзен – дуже «духовно» мовчала: руки від нього прибрала, а сама кипіла від ненависті й жалю до себе…
Побачивши все це в собі, зрозуміла, чому він так кричав)))
Але справа вже зроблена, нічого не повернути.
Знайшла кімнату (на околиці й дешево) і після новорічних свят мала виїхати. Підійшла, сказала, що розумію, чому у нас так відбувається, побачила свою участь, скоро з’їду… І попросила не зустрічати Новий рік разом, відверто кажучи, більше боялася власної реакції на її новорічні вітальні СМС із його кишені. Тобто взяла відповідальність за свої вчинки й ухвалила відповідальне рішення…
Але Бог розпорядився інакше. Після Нового року чоловік запропонував ще раз спробувати зберегти сім’ю. Спочатку спали в різних кімнатах, жили як сусіди. У березні з’явилася можливість купити квартиру, переїхали…
На сьогодні – рік не п’є. Не можу сказати, що все гладко: то як сусіди, то любов. Та з моєю хворобою і не могло бути інакше!
Мені допоміг чесний погляд на себе, здатність ухвалювати рішення й слідувати їм.
Це моя історія. Не знаю, хто і що в ній побачить…
Лена П., 3 роки в Ал-Аноні.