Раніше жила у страхах, навіть не усвідомлюючи цього. Тривожно «малювати» своє майбутнє та майбутнє своїх рідних – це було для мене нормально. Найцікавіше, що себе в цьому майбутньому бачила тільки в єдності зі своїми рідними. Я виросла в алкогольній сім’ї, і коли вийшла заміж та народила сина, жила у страху за нього: не дай Боже, і моя дитина стане алкоголіком?
Так усе і сталося. Зараз розумію, що той мій страх був замість віри, що він заважав моїй Вищій Силі змінити знайомий із дитинства сценарій.
Корінь страху глибоко сидів у моїй душі, ріс, міцнів, чекав слушного моменту, щоб накрити тінню все моє життя.
До головного страху чіплялися й інші – вони росли, як снігова куля: як же синочок піде в дитячий садок без мами? як же він буде навчатися в новій школі? як же він вступить до інституту?…
А коли син почав пити, то все наше життя накрила моя суцільна тривога: виженуть із навчання, з роботи, потрапить до міліції, поб’ють, уб’ють, розіб’ється на машині, відберуть квартиру за борги, завдасть комусь шкоди…, а потім – страх, що тверезість ненадовго і він знову зап’є.
Я так втомилася боятися…
Прийшовши в Ал-Анон, я знайшла свою Вищу Силу, яка поступово позбавляє мене від колишніх і нових страхів.
Усі мої негативні переживання були пов’язані з майбутнім, а ґрунтувалися на сумному досвіді минулого. Повірити в те, що може бути по-іншому, по-новому, виявилося не так просто, але – можливо.
Поступово я усвідомила, що страх – це недовіра до Бога, сумніви в тому, що Він мене любить, піклується про мене і мого сина, що попереду в нас – найкраще з можливого. Зараз я поступово перестаю боятися майбутнього, усе більше довіряю своїй Вищій Силі.
Деякий час тому, коли син був у реабілітаційному центрі й мені доводилося з ним спілкуватися, я дуже переживала, що можу сказати щось не те, і він піде з центру. Так і сталося: поки я «дружила» з цим страхом, син дійсно залишив лікувальну програму. А я на той час була ще сама по собі, без Ал-Анона.
Що ж змінилося завдяки Ал-Анону?
Програма поступово повертає мені здоровий глузд.
І я це бачу – хоча б на прикладі ставлення до тієї ж ситуації, коли мені нещодавно належало розмовляти з сином, який знову перебував на реабілітації. Але тепер я вже була з Богом – і мені вдалося спілкуватися по-новому. Хоча поведінка сина залишалася незмінною: були і маніпуляції, і емоції «через край» – з його боку – мене це не лякало. Не налякали навіть його слова, що він піде з центру.
Я приймала цю ситуацію, довірившись Богові.
На сьогодні все добре, настільки, наскільки це може бути добре в цей момент життя мого і мого сина – і все за Волею Бога.
Олена, членкиня Ал-Анону