2 частина
Напевне, саме в той час я зробила важливий крок – передоручила своє життя і свою волю Богу, визнавши своє безсилля. З того моменту у моєму житті почали відбуватися чудеса. Я знайшла нову наставницю, яка стала для мене єдиною людиною, котрій я могла розповісти все, що було у мене на серці. Відчуваю до неї повну довіру та любов, і ставлюся до неї, як до найкращої подруги.
Я знову почала працювати над Кроками – від Першого. Письмово давала повні відповіді на запитання. Коли читала ці відповіді спонсору, мене по сто разів обливало потом і трусило від переживань.
Переживала я і за свою групу, надто зусиль докладаючи до того, щоб збори відбувалися, турбувалася, щоб приходили нові люди, навіть приїзджали з інших міст.
Але згадала такий вислів: «Ал-Анон не для всіх. Ал-Анон для тих, хто хоче!»
А я хотіла!!! Я щоденно письмово працювала по Кроках у виділений спеціально для цього час і щоденно, годину чи півтори,прописувала Кроки. Це приносило мені душевний спокій, радість і велику надію на одужання.
Після кожного Кроку, обговореного із спонсором, у мене “виростали крила”. Я уже сама бачила зміни, що відбувалися в мені. Щиро дякувала Богу, що дав мені Програму і таку наставницю. Мій Люблячий Бог заново навчав мене довіряти людям, коли я повністю відкривала серце перед спонсором.
З нею ми подолали одну важливу проблему, що заважала моєму одужанню. Я постійно втрачала душевний спокій, бо намагалася контролювати всіх членів групи, бажаючи, щоб група жила. Мені приходилось щотижня всім телефонувати і вмовляти їх прийти на збори. Зустрічі відбувалися у моєму робочому кабінеті і мали би розпочинатися о 17.00. Але найгіршим було те, що закінчивши свій робочий день о 17.00, я чекала на прихід людей по дві години. Найболісніше було тоді, коли ніхто не приходив. Я дуже часто верталась додому після двогодинного марного очікування втомлена та голодна, із втраченим душевним спокоєм.
Мені потрібно було трохи часу, щоб я з любов’ю сказала товаришкам, що так більше продовжуватись не може. Бог дав мені готовність. І ось одного разу, коли телефонувала всім з приводу зустрічі, я сказала, що чекатиму 20 хвилин після зазначеного часу зустрічі, а якщо ніхто не прийде, то піду додому.
Добрий Бог звільнив мене від почуття провини і я сама, не усвідомлюючи усієї важливості зміни, перестала брати відповідальність за одужання інших.
Я почала усміхатися і вчилася жити повноцінним життям.
Потім дівчина з іншого міста попросила мене бути для неї спонсором. На той час я уже щоденно працювала над 10 і 11 Кроками. Аналізуючи письмово свій прожитий день, я накладала його на щоденні медитації з щотижневика «Відвага Змінитись» і читала своїй наставниці.
Постійно працювала над своїми недоліками характеру, поглиблювала особистий зв’язок з Богом та передавала свій досвід проходження Кроків підспонсорній, яка теж ретельно працювала по Програмі.
Коли я втрачала душевний спокій, то залишала всі справи і сідала до Програми.
Мені дуже хотілося відвідувати збори, а люди перестали збиратися. Могла б їздити в інше місто, але моїм бажанням не судилося бути реалізованими через фінансові проблеми і величезну завантаженість на роботі.
Деякий час брала участь в скайп-зборах, але не висловлювалась. Коли нарешті заговорила, трохи менше стала почуватися такою самотньою. Але якось одна учасниця зборів порушила правила і прилюдно розкритикувала сказане мною. Хоча й без мого імені, мені було дуже боляче, я образилась. Душевний спокій було втрачено і я… залишила групу. На той час я ще не вміла прийняти те, що мені подобалось, і забути інше – через свої перфекціонізм та гординю.
Але мій Люблячий Бог говорив до мене устами спонсора та через медитації. Турбувався про мене, давши можливість зробити ще один крок та знайти любов і розуміння у новій групі, що проводила збори по телефону.
Спочатку на зборах я відчувала себе чужою, боялася відкритися, щоб знову не почути критики. Та, дякуючи Богу і новим товаришкам, які поводилися толерантно, я стала активною на зборах і знов наповнювалась радістю та душевним спокоєм. Мій страх відступив і я відчула себе комфортно, як у великій люблячій сім’ї, яка приймала мене такою, якою я є.
Але між тим моя сімейна хвороба – алкоголізм } прогресувала. Я захотіла “врятувати” і моїх подруг із живої групи, яка розпалася. Майже 4 місяці я “контролювала” одну свою подругу. Щотижня, перед зборами телефонувала їй та вмовляла її теж взяти участь, щоб їй стало краще. Іншу подругу також намагалася силоміць “заставити одужувати”, але вона навідріз відмовилася від зборів.
Такі звички заважали моєму одужанню і я знову втратила душевний спокій. Жила життям інших людей, бажаючи їх врятувати. Постійно нав’язувала їм свій досвід та обурювалась, що не мають бажання працювати по Програмі і зцілюватися.
Я дуже вдячна моєму Люблячому Богу і турботливій наставниці за знання та отриманий досвід, усвідомлений через вивчення «Набору новачка». 4,5 місяці ретельної праці по цих брошурках, зосередження на собі і своїх недоліках характеру, допомогли мені зняти «рожеві окуляри» і прийняти реальність мого життя такою, якою вона є, і розморозити мої почуття.
Дякуючи Богу і спонсору, після проходження «Набору новачка», я перестала рятувати своїх подруг від алкогольної хвороби сімей і більше не беру відповідальність за їх одужання по Програмі. У цій ситуації я користаюсь гаслом «Дозволь подіям іти своєю чергою і покладись на Бога». Я їх не перестала любити, але живу сама і дозволяю їм жити так, як вони того хочуть.
Найбільшим скарбом для мене зараз є участь у ще одній групі. Щотижневі зустрічі по телефону, висловлювання по прочитаному досвіду із книги «Як працює Ал-Анон для сімей і друзів алкоголіків» та читання письмових відповідей на запитання по Кроках – це моя дорога до одужання.
Зараз я можу із впевненістю сказати, що знайшла у нашій співдружності любов і розуміння. Я відчуваю себе щасливою тут і тепер, відпустивши своє минуле. А своє майбутнє щоденно віддаю у руки мого Люблячого Бога, довіряючи Йому свою волю і своє життя.
18 лютого 2023 року я святкувала свій ювілей, 10 років з моменту мого приходу в Ал-Анон. Коли озираюся назад, моє серце наповнюється безмежною вдячністю Богу, наставниці та моїм друзям із Ал-Анону за любов, співчуття, прийняття, допомогу, досвід, силу і надію… Я росту, працюючи та одужуючи по Дванадцяти Кроковій Програмі!
Мої успіхи на сьогоднішній день:
1 – щоденно поглиблюю свої стосунки із Люблячим Богом та вчуся Йому довіряти;
2 – використовую інструменти Програми у всіх сферах свого життя;
3 – співчуваю, але не беру на себе відповідальності за життя інших людей;
4 – вчуся із смиренням приймати кожну ситуацію, пам’ятаючи, що дуб міцніє під поривами сильного вітру;
5 – відпочиваю, коли втомлена, адже поле, що відпочило, приносить подвійний урожай;
6 – коли бачу, що емоційно включилась у чужі проблеми, прошу Бога допомогти мені відмежуватись з любов’ю;
7 – практикую відповідальну любов;
8 – коли не можу сама впоратися із важкою кризовою ситуацією, відразу телефоную спонсору;
9 – вчуся здоровим чином виражати свої негативні почуття у кожній ситуації;
10 – беру на себе відповідальність за свої слова і вчинки;
11 – щоденно використовую 10 і 11 Кроки, а також за потреби –й усі інші;
12 – стараюся говорити «ні» з любов’ю та вчуся м’яко виставляти межі і докладаю творчості щодо того, аби інші люди їх не порушували;
13 – постійно відслідковую недоліки свого характеру і смиренно прошу Бога їх усунути;
14 – стараюся приймати з повагою вибір інших людей та намагаюся не контролювати їх і не керувати їх життям;
15 – практикую чесність перед собою, Богом та іншою людиною;
16 – намагаюся бути люблячою, доброзичливою, толерантною та лояльною у спілкуванні з іншими людьми;
17 – розпізнаю ситуації, в яких беру на себе почуття інших людей, і смиренно прошу Бога позбавити мене прагнення брати чужу відповідальність;
18 – маю служіння ведучої зборів скайп-групи і таким чином практикую Дванадцятий Крок;
19 – є наставницею – можу провести бажаючих по «Набору новачка»;
20 – дякуючи Богу і своїй наставниці, я є вдячною членкинею Ал-Анону та щасливою людиною, бо живу повноцінним життям тут і тепер і маю прекрасний орієнтир в житті – Дванадцять Кроків.
Людмила, вдячна членкиня Ал-Анону, м. Городок